O.U.T.D.U. "Liberta e Giustizia"

Борітеся — поборете! Вам бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! (Т.Г. Шевченко)

Мольфар — Mon, 07 Mar 2016 09:30:57 GMT

Ох, і тяжко Україні дається свобода. Великою ціною та жертвами ми платимо за те щоб бути вільними. Ціною, яка не має еквіваленту, яку не можна виміряти, оскільки людське життя безцінне.

Скільки існує Україна, як сформована держава – всім стоїть поперек горла, як та кістка. Всім до неї є діло.

А особливо північному сусідові, який міняв свою назву, як ту личину. Спочатку звався монгольським ханством - Золотою Ордою, потім Московією (московити), далі вже як 300 років Росією, радянським союзом та Російською федерацією.$CUT$

А суть одна. Правонаступники Золотої Орди – московити, не вбачають в Україні державу, сусіда.

Що ж до сучасності, то після розпаду Радянського Союзу єдина Україна з п’ятнадцяти, насильно приєднаних, республік отримала, а правильніше буде сказати відновила незалежність безкровно. Єдина.

Але багато старожилів на це казали, що так не може бути і в Україні ще має пролитися кров за свободу та незалежність.

Так воно і сталося. Починаючи з 21 листопада 2013 року і по сьогоднішній день Україна не мала і не має спокою, як від внутрішнього так і зовнішнього ворога.

Проливається кров, втрачають життя найкращі сини та дочки України.

Хто не загинув, опинився в тюрмах Московії та, як не дивно, в тюрмах України.

За офіційними даними разом із відомою бранкою Надією Савченко, в мовковитських казематах перебуває 10 (десять) в’язнів. А за не офіційними даними понад 30 (тридцять).

Тільки вдуматись в цю цифру – понад 30 чоловік.

Тобто 20(двадцять) людських життів для української влади – ніщо.

Всім відома бранка Надія Савченко, перебуває в полоні скоро вже як два роки. Два роки відірваних від України, моральних знущань.

Два роки, бездіяльності української влади та світових лідерів.

Тільки порожні слова та обіцянки.

Складається враження, що звільнення Надії не вигідне політичній верхівці України.

Та й взагалі, якщо подивитися на хронологію захоплення в полон Надії Савченко, то можна зрозуміти що її та підрозділ в цілому просто «злили» ворогові. Що її арешт був не спонтанною дією, а запланованою.

Відповідно до таких дій української влади і діють московити.

Вони поводять себе, начебто господарі на нашій землі. Зайшов, взяв те що рахував за потрібне і повернувся додому.

А де наші так звані спецпідрозділи, які навчені для звільнення заручників? Де? Чому до цих пір перебувають в неволі у сепаратистів сотні наших громадян?

Чому відразу ж після того, як Надія опинилася в полоні, ще до перетину кордону не була звільнена. В час сучасних технологій, про її переміщення було відомо всім кому треба було.

Звичайно, що можна сказати : "Вона не важлива особа, щоб відправляти на її визволення спецназ".

Однозначно, для спецпідрозділів ліпше сидіти в тилу або на дальніх рубежах ведення бойових дій та вести контроль за добровольцями, а не вигнати одним махом погань з української землі.

Чи спецпідрозділи готові боротися тільки із власним народом?

На 09 березня цього року, символічно в день народження Т.Г.Шевченка, в московщині має відбутися чергове і напевне останнє судове засідання, а точніше судовий фарс по справі Надії. Не треба бути далекоглядним, що фарс закінчиться трагічно, а саме за сфабрикованою справою Надії Савченко можуть винести вирок з позбавленням волі на довготривалий термін.

Питається за ЩО? Москалі можуть позбавити волі українку за те, що вона захищала свою землю від самих же москалів? Це може втриматися в голові при здоровому глузді? Ні.

Але московити діють в кращих традиціях НКВС.

А українська влада мовчить.

Їй головне підняти ціни на все, що необхідне для виживання – не для життя. Їй головне боротися за крісла, за владу, та набивати кишені позиками.

Замість того, щоб отримані позики вкладати в розвиток виробництв, створення робочих місць – всі гроші проїдаються, виплачуються зарплати бюджетникам. А от хто ці позики буде повертати? Це питання не для одного покоління українців.

Тому. Революція, яка почалася на Майдані 21 листопада 2013 року – не закінчена. Вона закінчиться тільки після повернення додому останнього політичного в’язня, очищення сходу України від московитських бліх-сепаратистів, та після того як буде найнято на роботу владу України, яка буде думати про Україну та народ.

І на сьогодні, як ніколи актуальні слова Т.Г.Шевченка

Борітеся — поборете! Вам бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!

Слава Україні!

Героям слава!

Не стріляйте в «білих лебедів»

Мольфар — Thu, 11 Feb 2016 14:13:22 GMT

Ось вже пару днів, як українське суспільство в інтернеті обговорює подію, яка сталася в столиці України, коли в Києві в ніч на 7 лютого, патрульні поліцейські під час переслідування порушника правил дорожнього руху були змушені стріляти з табельної зброї по автомобілю BMW, внаслідок чого загинув пасажир авто.$CUT$

Багато засуджують дії поліцейських, звинувачують в перевищенні повноважень, проклинають. Бо хлопчики були слухняні, чемні. Не дивлячись, що ці хлопчики гасали на машині з недопустимо великою швидкістю.

Емоції людей можна зрозуміти, зважаючи на «палку любов» до органів правопорядку, які цю «любов» до себе заслужили…

Але відкинувши «любов», емоції потрібно тверезо поглянути на ситуацію.

А саме. Кого б мали проклинати ці люди, якби ці молоді люди «мажори», що перебували в злоклятій машині розбилися на смерть чи просто серйозно покалічилися і на все життя позалишалися інвалідами? Кого? Та знову ж таки, напевне, поліцейських. Звинувачуючи їх в бездіяльності, що не прийняли ніяких мір для недопущення трагедії.

Може ці захисники «мажорів» чекали іншого закінчення переслідування? Чекали, коли п’яний за кермом мав на великій швидкості вбити когось? Як це є останніми роками.
Цікаво як би реагували так звані захисники «мажорів» яким все дозволено, коли хтось з їхніх близьких чи рідних опинився не в ту годину на шляху п’яного виродка за кермом? Знову ж таки, звинувачували в першу чергу поліцейських, а потім самих винуватців.

Чому ні один з молодих людей, які були в машині, не зупинив водія, чи потім в процесі переслідування поліцією не сказав зупинитися, щоб не наробити біди. Чому? Та швидше всього тому, що хотіли адреналіну, відчути себе ковбоями на диких конях. Якби один з тих хлопців сказав «СТОП» - біди б не сталося.

Дійсно. Як вже писали інші – хочеться адреналіну, гострих відчуттів. «Welcome» на війну, яку так ніжно називають АТО. Там все буде… І куля прилетіти може. Але не від поліцейських, а реальних вбивць. Але ці так звані «мажори» - герої де все складається тихо та спокійно.

Не приведи Господи, щоб узбіччя наших українських доріг були вщент всіяними пам’ятними хрестами за тими, хто загинув під колесами автівок, якими керували п’яні водії.
P.S. Що б могло бути в Києві, з вини цих хлопців з БМВ на прикладі відео з інтернету.

https://www.youtube.com/watch?v=Ho4yK7HVC-Q&feature=youtu.be&t=1m00s

До річниці трагедії та пам'яті жертв рейсу МН17

admin — Thu, 16 Jul 2015 20:34:02 GMT

Людське життя безцінне та одночасно не варте нічого. Оскільки в світі знаходяться люди, що бачать себе вершителями людських доль. Вбивства, катування - чого тільки не придумали люди, для знищення собі подібних. $CUT$

Так сталося і з пасажирами авіарейсу Амстердам - Куала-Лумпур (Малайзія), які спокійно та безпечно розпочали свою подорож, а виродки (бо інакше їх не можна назвати) вирішили обірвати їхній політ, випустивши ракету "земля-повітря" за допомогою самохідного ЗРК "БУК1", доставленого туди з Російської Федерації.

Виродки, а саме російські диверсанти або проросійські терористи з території так званої ДНР, в один момент позбавили життя 298 людей (283 пасажирів і 15 членів екіпажа).

За це не має прощення вбивцям, а невинним жертвам вічна пам'ять та царство небесне...

Хочеться, в памʼять невинно убієнних та на прохання автора уродженця славного міста Дніпропетровськ Валерія Волосова, розмістити вірш-реквієм, та дати посилання http://outdu.ucoz.org/news/pam_39_jati_zhertv_rejsu_mn17/2014-12-10-125 на статтю про п.Валерія, яка була опублікована 10 грудня 2014 року...

"Как молнией ранила новость фейсбука

О попадании в "Боинг" из "Бука"!

Чей подлый безжалостный точный расчет,

В мгновение мирный разбил самолёт?

Кровавый куратор сидит во Кремле

И ужаса знамя несёт по земле!

Это не первый трагический лист,

Давно всем известно: Он террорист!

Десять км - это так высоко!

Блаженно младенцы сосут молоко

И мама, с улыбкою счастья, подгузник меняет почаще!

Дети в азарте играют в планшеты!

Убийцы тайком подвозят ракеты!

Был "Боинг" надёжен, умел экипаж!

Но пьяное быдло вошло уже в раж!

Свинячьи глаза глядят в монитор,

Уже заведён для старта мотор!

Сейчас будет пуск, все довольны собой,

Но дети уже не приедут домой!

Малыш, сопев в две ноздри на борту,

Внезапно свалился в кромешную мглу!

Теперь навсегда, теперь в вечной тьме,

Лежит, как распятый, на жесткой земле!

Надежда страны, родителей гордость

Маме и папе покажет покорность!

Старинным обычаям всюду есть место,

На свадьбе впервые не увидит невесту!

Студент из Индонезии

По завершеньи сессии

Пронзён жестоким лезвием!

В надежде вселенский царит интерес -

ВОЗ собирает ученых конгресс!

Готовы доклады, таблицы и даты!

Клин испытанья прошли препараты!

Ученые знают как смерть победить,

Секрета не делают, всем доложить!

Не пережить обиду

Профессорам по СПИДу!

Вакцина от СПИДа теперь подождёт!

Кремлёвский бандит расстрелял самолёт!

В Амстердаме, Амстердаме

Бьют колокола на храме!

Вдоль домов, каналов меж

Едет траурный кортеж!

И везут они в достатке

Обгоревшие останки!

Знает Торонто, Берлин и Лумпур

Кто нанизал людей на страшный шампур!

Джакарта, Сидней, Аделаида

В бессилье застыли пред царством Аида!

Эти кошмары, ужасы, жути

Миру явил Владимир Путин!

России позор и черни кумир!

Пытается ложью заполнить весь мир!

Черная совесть не знает просвета,

Брезгливо к брехне отнеслась вся планета!

Спросить президентов и королей,

Спросить председателей разных мастей:

"Приятно ли вам с душегубом стоять

И руку любезно ему пожимать?

От вас строго требует наше вниманье

Убийцы должны понести наказанье!""

Новорічна промова ВФЯ (сон)

Мольфар — Thu, 18 Dec 2014 21:58:39 GMT

Такий персонаж, як Янукович (Ялинкович) довго буде радувати українців та й напевне інші народи своїми «перлами», які він час від часу «видавав на гора».

Ще довго на нього будуть писатися сатири, пародії, ставитися сценки.$CUT$

Російськомовний поет-аматор Валерій Волосов не зміг залишитися осторонь такої фігури як колишній керманич держави Янукович та написав від його імені новорічну промову 2014, яка яскраво відображає як він ПОЧУВ КОЖНОГО…

Йолоп к йолке подойдёт,
Йолоп речь произнесёт.
Скажет: «Кожного почув,
Дулю з хроном протягнув!
I покращив в много раз,
Хто не згоден, тому в глаз!
А веду я вас в Европу.
Отчего же слышу ропот!
И в дороге свет мной дан.
Что ж вы вышли на майдан?
А должны мы сделать крюк-
Сбил с пути всех Яценюк!
А що били вас кийком,
То не я - брати Клiчко!
Щоб загнать злодiїв в кут,
Викликав до них «Беркут».
Дал министру кулаком-
Что вы! С ним я не знаком!
Но скажу я вам как зэк,
Он ударился в побег!
И чтоб ему не было мало -
Догнала его охрана!
Так министр «внутрянных» дел
Получил за беспредел!
Щоб були мої нащадки
В шоколадi та помадке,
Щоб «братели» були ситi
Я навiсив вам кредiтiв!
И как опытный налётчик
Я поставил всех на счетчик!»
Вiзьме келих вiн вiна,
Скажет: «Не моя вина!
Сколько я еще смогу
В наступающем году...»

А на этот год обида,
Остаётся с нами гнида!

Коментар від автора: «Как показала жизнь, я довольно точно угадал, что будет говорить Янукович. Вообще, как литературный типаж, он был мне очень близок. Видимо сказывалось то, что я много времени провёл в Донбассе, где жили мои родственники и южно-русский говор».

Чи потрібно протягувати руку допомоги нужденному?

Мольфар — Sun, 14 Dec 2014 18:27:56 GMT

Усі ми стаємо потрохи черствими до чужого болю, чужих проблем, нещасть.

В критичний момент, відмовляємося протягнути руку допомоги нужденному.

Спокійно проходимо, відвертаючи погляд, попри тих хто стоїть з простягнутою рукою на паперті чи в підземному переході, чи просто на вулиці.$CUT$

Просто, попри нужденних розвелося багато аферистів, які паразитують за рахунок пересічних громадян, чим і нівелюють таке явище як милосердя.

Але так не повинно бути. Хоча є.

Простий приклад із власного досвіду, з випадку який мав місце місяць тому.

Гуляючи з дружиною, одного пізнього суботнього вечора центральною вулицею міста, натрапили на юнака який притулившись до фасаду магазину, обклавшись нехитрим своїм багажем стояв з простягнутою рукою низько схиливши голову. Проходячи повз юнака, звернули увагу на табличку з написом італійською: «Допоможіть повернутися додому!!!», яка була біля нього.

Саме прохання про допомогу повернутися додому, не змогло нас залишити байдужими. З дружиною ми вирішили повернутися та пожертвувати. Як кажуть в Україні : «З миру по нитці – бідному сорочка». Були небайдужі італійці, що підходили та вкладали в простягнуту руку гроші, але більшість проходила повз, обурюючись що таких, як цей «жебрак» розвелося багато.

Оскільки був хлопець молодий, доглянутий – виникло бажання познайомитися із ним поближче, розпитати яка пригода з ним трапилася, що змушений просити гроші на повернення додому.

Трохи італійською, ламаною російською та в основному англійською мовами вдалося дізнатися, що молодого чоловіка зовуть Рудольф, 18 років (!!!), громадянин Латвії. З його розповіді взнали, що два місяці перед тим він разом з своїм товаришем вирішили познайомитися з Європою, але для друга Європа закінчилася в Парижі, оскільки він захворів та повернувся додому в Латвію.

Наш герой, залишившись, приєднався до інших шукачів пригод, з якими не розрахувавши свої фінансові можливості змушений був полишити готель в якому жив та перебратися до Італії. З його пояснень, так легше і дешевше повернутися додому. Додому не хоче дзвонити та просити, щоб вислали гроші на дорогу, бо в Латвії 50 євро – мамина місячна зарплата (з його слів).

На запитання про місце для нічлігу, Рудольф відповів що звик спати під відкритим небом в спальному мішку, який завжди біля нього (почався сезон дощів), а душ останній раз приймав під дощем.

Ми не могли залишитися байдужими до даної ситуації та вирішили, в міру своїх можливостей, допомогти. Питання з нічлігом та тимчасовою роботою, для молодого юнака було вирішено позитивно, але з наступного дня. А наступаючу ніч хлопець знову мав провести на вулиці. Порадившись з дружиною ми вирішили запросити «шукача пригод» переночувати, але після довгих вмовлянь він відмовився.

Домовилися зустрітися наступного дня зранку, щоб я його відвів в їдальню при церкві. Оскільки хлопець досить тривалий час не їв гарячої їжі.

На тому і розійшлись.

Повернувшись з дружиною додому ми довго не могли заспокоїтися, тому що перебування молодого хлопця на чужині, та ще й без грошей – справа екстраординарна.

Наступного ранку, зустрівшись з Рудольфом, пішли до місцевого священника, який зміг би допомогти у вирішенні проблеми, що спіткала хлопця.

Домовившись про допомогу, задіявши необхідні знайомства – я зі спокійною душею залишив латиша, очікувати на обід та пішов по справах, суворо попередивши, щоб нікуди не відлучався поки я не прийду.

Яке ж було моє здивування, коли повернувся через годину. Рудольфа не було. Священник, я не змогли його розшукати.

Де подівся хлопець?

Все виявилося банально просто. Латиш вирішив побачити світ, оскільки цікавиться історією, реконструкцією битв. Тому зібравши свій нехитрий скарб, рушив в дорогу. Опинившись в Італії, знайшов вихід як допомогти собі побачити країну, не витративши ні копійки власних грошей. Оскільки, більшість людей перестала реагувати на прохання пожертвувати на їду, то Рудольф додумався написати, що не має фінансів повернутися додому.

А тому, коли почув, що його реально можуть відправити додому він просто втік.

Це все я взнав від нього пізніше, коли розшукав в місті. Він додому не повернеться поки не побуває на Етні (Сицилія), потім мусить побачити Грецію, після чого можливо вирішить повернутися на батьківщину в Латвію.

Єдине, що мені залишалося сказати йому – це вміти цінувати допомогу людей і вміти бути вдячним. На прощання залишив свій номер мобільного та номери консульства Латвії, щоб міг подзвонити в разі потреби і побажав щасливої дороги та щасливо повернутися додому.

Ось після цього випадку, задався питанням : «А чи треба допомагати нужденним, а чи краще проходити повз?»

Також прийшов на згадку мультфільм, який дивився в да-а-лекому дитинстві «Лягушка петешественница» та який пропоную всім переглянути ще раз, для підняття настрою.

Ложка дьогтю в бочці меду. Океан Ельзи в Римі. Післямова.

Мольфар — Fri, 05 Dec 2014 00:01:33 GMT

Як мовиться : «Після дощу, може виглянути сонечко», «Після ночі наступає день» та багато подібного в тому ж дусі.

Так само можна сказати про подію, яка мала місце в нашому буденному житті, а саме чудовий концерт відомого українського гурту Океан Ельзи, що відбувся 30 листопада поточного року, в столиці Італії місті Рим.$CUT$

Після втихомирення вражень та емоцій, варто провести аналіз того, що відбувалося навколо такого великого феєричного дійства.

Оскільки побачене та почуте на концерті наштовхнуло на сумні думки, роздуми.

Перш за все, і це саме головне – достатньо велика кількість нетверезих молодих людей, які гордо величають себе українцями. Молодь, яка прийшла на концерт українського гурту, вже до початку концерту розігрівала себе спиртним. Яке потім, так само вправно, розбавляла пивом, або підсилювала черговою порцією алкоголю. Спостерігаючи це, складалося враження, що ми знаходимося не в Європі, а опинилися в глибинці Росії, де вживання алкоголю – це, як «Отче наш» для християнина.
Відповідно де алкоголь там без бійки не обійдеться. Так сталося і під час концерту. Одразу на згадку приходить «культура» українців в Україні, яка однозначно була нам нав'язана з боку сусіда – московії. Адже там, як відомо весілля без бійки – не повноцінне весілля. Так само і в Україні, це вже стало сумною «традицією» напитися горілки до поросячого крику, а потім за допомогою кулаків доводити «Хто був перший. Курка чи яйце?».
Якщо ми прагнемо в Європу, то повинні себе поводити як люди, а не уподібнюватися свиням і не показувати в такому світлі себе нікому. Оскільки через таких п'яних «героїв» у світі можуть судити і всю українську націю.
Стосовно хамства, підігрітого і алкоголем – також не піддається розумінню.

Звідки у молодих людей, а зокрема дівчат стільки невихованості, нестриманості по відношенню до інших, чи то б пак старших за віком людей.

Агов, люди. Ми, що? Живемо в первіснообщинному ладі, коли голими з кам'яними сокирами бігали за мамонтами?

Багато прикладів такого відношення, автором було прочитано в мережі інтернет, а один приклад опісля концерту почув на власні вуха. Виявляється для тендітних молодих панянок «під градусом», на концерті було замало місця і коли їх випадково зачепила жінка (яка годиться їм в матері) то так звані панянки поперли матом та погрозами фізичного впливу…

Схаменімося, поки не пізно.

Стосовно виконання національного гімну, який вимагали від Святослава Вакарчука та його гурту, після завершення концерту.

Так. Більшість глядачів була тверезою, але та меншість «накачана» алкоголем псувала все.

Як мовиться: «Ложка дьогтю в бочці меду».

Тому не дарма, Святослав перед виконанням національного гімну сказав приблизно такі слова : «Таке враження, що ви прийшли не на концерт, а на футбол. І національний гімн – це не кричалка».

Невже патріотизм не може бути без алкоголю?

Що за мода кричати: «Путін Ху…ло»? Що цим хочуть підкреслити?

Про те, хто такий Путін ми всі знаємо. Але чи не уподібнюються так звані щирі патріоти на самого Путіна, викрикуючи лайливі слова?

Якщо так вже хочеться покричати в такому руслі це гасло – пряма дорога під самий Кремль, де під вікнами Кремля можна кричати скільки душі буде завгодно.

Майдан минув, розпочато московією війну на сході України, яка продовжується на сьогоднішній день. Як на Майдані, так і на фронті нашу землю боронять російськомовні громадяни. Не потрібно це забувати, вигукуючи «Хто не скаче, той москаль». Адже цим наноситься образа всім тим, хто допомагає нам в тяжку хвилину.
Чи молодь рахує патріотизмом такі вигуки образливі та матюкливі? Чи це її цінності?

Читаючи коментарі на захист п'яної та хамовитої молоді, на кшталт : «То пострадянський синдром відбивається на них», хочеться «достукатися до небес». Який пострадянський синдром. Ви що? Ще скажіть постімперський чи інший. А в росіян тоді який? Постмонголо-татарський?

Де та п'яна молодь жила в СРСР? Який пострадянський синдром?

Якщо батьки не навчили своїх дітей вихованості – то гріш ціна таким батькам і радянський союз тут не винен.

І не хочеться вірити і думати, що це втрачене покоління. Але вчинки, їхні, говорять самі за себе.

Увесь цей негатив частково затьмарює розмаїття українських кольорів, що переплелися в національних сорочках, вінках із різнокольоровими стрічками та національних прапорах.

Чому частково? Та тому, що є надія – це все минеться та виправиться.

А на майбутнє, для подальших організацій таких заходів, потрібно продумати більш чітку систему безпеки. Навіть із місцевих патріотів-активістів які, від імені організаторів та за сприяння служби безпеки закладу, будуть вживати превентивних заходів по недопущенню в майбутньому подібних інцидентів, що мали місце під час та після концерту любимого всіма гурту «Океан Ельзи». А саме, не допущення вживання алкоголю, а також заборону входу на концерт нетверезих громадян.І тоді усім буде добре, а свято не буде зіпсоване.

В тексти пісень гурту треба вдумуватися, а не пропускати повз вуха в п'яному екстазі. Оскільки в них закладено дуже багатий філософський зміст. І тоді не буде виникати думка, що ОЕ розкидує перла...

P.S. А для молоді, основними гаслами повинні стати не «Путін Х….ло»,

А «Слава Україні» та «Героям Слава» і їм подібні патріотичні гасла.

Шануймося, бо ми того варті!!!

Слава Україні!

Героям Слава!

Слава нації!

Смерть ворогам!

Додається фото одного з "героїв", який вирішив піти в туалет за машину швидкої допомоги. Співробітники швидкої допомоги недооцінили такого вчинку і покликали охорону закладу.

Фото взято із інформаційно-правового порталу для українських громадян в Італії.

Я не ангел та не біс.

Мольфар — Mon, 11 Aug 2014 19:59:19 GMT

В продовження теми, подвигу українського народу в боротьбі за незалежність.

Кожний вносить свій внесок в перемогу, в міру своїх можливостей та здібностей. Одні з вогнепальною зброєю в руках, інші словом та пером, а також добровільною допомогою з постачання всього необхідного для перемоги.$CUT$

Народ, який прагне бути вільним - не здолати. Він буде боротися та творити в ім"я справедливості та благополуччя своїх родин. Він буде жартувати коли тяжко та сміятися крізь сльози. Заради свободи та багатьох інших цінностей, які не зрозумілі тим хто звик бути рабом...

До уваги, черговий творчий шедевр нашого земляка, композитора та поета Євгена Рибчинського.

Який дуже чітко висвітлює бачення всіх українців, стосовно кдбшного вихованця.

''А был ли вообще этот Путин?''

11 серпня 2014, 15:39

В Саратове бабушка охнет,
Ладонью зажав себе рот,
Ведь Путин когда-нибудь сдохнет,
А если культурно, умрет.

Каким бы великим он не был,
Его отпоют и аминь.
В тот день будет солнце в полнеба,
И пляжи забиты людьми.

Прозреет Донецк и Одесса,
Ростов и полста деревень,
И сотни юродивых бесов
Из каждого выйдут в тот день.

Россия замолкнет и ахнет,
По ящику будет балет,

Ведь Путин когда-нибудь крякнет,
В ближайшие несколько лет.

И кто-нибудь спросит по сути,
Спустив патетический пыл,
"А был ли вообще этот Путин?"
Увы, к сожалению, был.

P.S. Увы, к сожалению, есть...

Е.Р.

Владо. Прокинься зі сну, ще є час!!!

admin — Sun, 03 Aug 2014 11:20:50 GMT

В котрий раз переглядаєш новини з фронту, в котрий же раз піддаєш сумніву адекватність керівництва АТО та МО.

Неодноразово наголошувалося на визнанні подій, на сході України, війною.$CUT$

Неодноразово лунали пропозиції від розумних людей – ввести військовий стан в окремо взятих областях. Чим зменшилися втрати особового складу військових та добровольчих підрозділів, чим була б змога в повному обсязі задіяти усю військову силу для швидкого припинення війни, яка ще не набрала масштабних обертів.

Але ні. Віз і сьогодні там. Не хоче влада з подачі генералітету, який прислуговував режиму Януковича, прислухатися до думок незалежних експертів, не хоче зменшити кількість смертей наших воїнів. Адже на великий рахунок – життя воїна України, для влади ні чого не варте. Як не варте життя простого громадянина, ба навіть людини яка по вині держави опинилася на самому дні суспільства. Бо ні для кого не секрет, що більшість так званих бомжів, стали бомжами не за власним бажанням, позбувшись житла та документів. Влада про це не знала? Знала однозначно. Але ніяких мір не прийняла для захисту цієї категорії людей, для покарання безпосередньо винних в аферах з житлом. Постає питання, чому? Відповідь банальна, яка лежить на поверхні – корупція роз′їла всі гілки влади. Яка зобов′язана служити народу!!!

Але терпінню є межі. Як кажуть в народі : «Скільки ниточці не витися – кінець все рівно буде».

Яскравий приклад доведених до межі, приклад військових що боронять нашу державу від сусіда-агресора. Людей, які тільки дякуючи диву та Божому захистку залишаються на сьогоднішній день живі, одночасно ховаючи своїх полеглих друзів. Друзів, які по вині бездарного військового керівництва віддали свої життя на полі бою.

Межа терпіння. Скільки вона буде тривати?

І хто відповість за сотні полеглих та тисячі поранених наших громадян?

Путін та його банда? Само собою. Всьому свій час…А цей час не далеко.

А от наші генералики? Чому в керівництві підрозділами та складання військових операцій не прислухаються думки простих військових? Військових які не в кабінетах, а в польових умовах бачать реальний стан речей. Які ніколи не скажуть своїм підлеглим, що проситимуть про допомогу та підтримку : «А вас там не повинно бути»…

Як підтвердження слів автора, наводимо відео в якому подано думку військових спецпризначенців. Думку – крик душі. А можливо і розчарування в діях влади. Але не дивлячись ні на що, вони не відступлять, не здадуть Україну. Бо для них - Україна понад усе!

Слава Україні!!!

Слава Героям!!!

Роздуми на тему 8–го березня

Мольфар — Fri, 14 Mar 2014 17:15:08 GMT

Хотілося б розпочати з перефразування рядків з відомої російської пісні «День роженья праздник детства...» на «День 8-го марта, грустный праздник». А чому сумне свято 8-го березня? Та напевне тому, що штучно надумане свято для жінки – виглядає , як знущання над жінкою. Один раз на рік жінка заслуговує на увагу з боку сильнішої половини людства, а інші 364 дні – НІ?$CUT$

Ба навіть в цей день святковий – жінка змушена крутитися на кухні, щоб було влаштоване свято для коханого та для гостей, опісля чого в кінці дня падає знесиленою на крісло від втоми. І це буде за щастя для неї, якщо в такий святковий день не буде бита, не буде отруєна випарами алкоголю.

Це свято?.. Напевне для когось і так. Але, якщо подивитися без дурману в голові – свято як для жінки так і для чоловіка повинно бути кожний день, кожний день добре лагідне слово, допомога. І тоді життя зміниться на краще, і тоді люди стануть щасливіші.

У всьому цьому є потреба кожний день, а не раз в рік.

Власні роздуми, з цього приводу, вилились в віршовані рядки,

які приводжу нижче:

Весна приходить в наші душі,

Весна приносить нам тепло.

Щоб чи на морі чи на суші

Добро до кожного прийшло.

Весни початок визначає

День восьмий за календарем,

Що березнем ведеться і квітчає

Усе навколо день за днем.

День жінки, в день цей, встановили свято

Щоб шанували жінку цілий день,

Любили, піклувались і багато,

Щоби в цей день співалося пісень.

Але наступний день несе буденність,

І кожний день, як Божий день.

Своє життя, як жертву та смиренність

Кладуть жінки на обгорілий пень.

На обгорілий пень Любові та поваги,

Який колись ріс деревом розкішним.

Який був знищений за допомогою розваги.

Зради, та розпусти.Що для людства було лишнім.

День жінки мав би бути кожним днем у році.

Де була б і повага, і Любов та все найкраще,

Що тільки б могла мріяти Вона,

І щоб життя її не йшло на призволяще.

Щоби Вона купалася в Коханні кожний день,

Щоб ліжко було встелено квітками.

Щоби душа співала лагідних пісень,

Щоби душа літала та вже мала

Безмежний край прекрасного тепла

Від рідного такого чоловіка.

Щоб кожен день в душі була весна,

Щоби хотілось жити та творити...

11.03.2014 Італія

За Україну! За її волю! За честь! За славу! За народ!

Мольфар — Tue, 03 Dec 2013 21:37:58 GMT

Події останніх днів в Україні показали – влада перейшла межу дозволеного по відношенню до власного народу.

А народ показав, що межа терпіння пройдена.$CUT$

Неділя 01 грудня 2013 року ввійде в історію як день повстання проти узурпаторів. Проти захланних можновладців з ПР та їх прибічників,які дорвалися до корита під назвою державний бюджет.

Які дорвалися до влади заради самої влади. Влади, яка відкриває нескінченні можливості для збагачення, для розкрадання державних ресурсів. Ресурсів, які по суті своїй належіть народові.

Ці перевертні в людській подобі забули, що народ України їх найняв на роботу. А не вони народ. І народ має повне право вимагати звільнення найманих працівників, які не справляються із своїми обов´язками, усіма законними можливостями. Але ці можновладці настільки втратили почуття кари, що все роблять для того щоб залишатися при своїх посадах.

Цього не можна допустити.

В противному випадку – безвинно пролита кров, цими днями, виявиться марною.

А також виявиться марною кров пролита нашими предками, які боролися проти загарбників. Загарбників, як внутрішніх так і зовнішніх.

"Не помре дух України,

Бо безсмертя знає, бо душа її єдина білий світ плекає!

Слава й воля України від негод лікує,

наче сонячна дитина в собі Бога чує.

Від Карпат до Сахаліна рідна Україна

Не поставить на коліна ні дочки, ні сина.

Розквітай же, щира ненько, у нашому коханні,

Хай прозріють вороженьки у Хрестовім храмі!

Хай відкриють очі серцю та любов зазнають,

Хай горілки вип'ють з перцем і з нами заспівають!

Бо всесвітній Божій волі вільна Україна,

Незалежна від недолі як творця перлина".

(Микита Джигурда, російский актор)