У всесвітній мережі щодня викладається нова інформація про події в світі. Щодня оновлюються інформаційні сайти.

Але починаючи від кінця листопада минулого року, увага спільноти прикута до подій в Україні.
Починаючи з лютого цього року, увага всього світу була прикута до подій в Україні, до майдану.

Починаючи з березня, увага була прикута до подій в Україні та Криму. Світ спостерігав, як українська влада без жодного спротиву та пострілу віддала Крим на поталу російському агресору.

Починаючи з квітня, увага прикута до східної частини України. Де проросійськи налаштовані громадяни, не гребуючи нічим, намагаються відрізати шмат нашої землі та приєднати до сусідів. Знову ж таки до Росії.

Проросійськи налаштовані громадяни – це мягке визначення, для даної масси народу. Вони дійсно теротисти, екстремісти та сепаратисти.

Як же ж треба ненавидіти землю на якій живеш, хліб з якої їш, мову, державний стяг?

Якщо не подобається нічого в державі – вихід один. Чемодан скласти, на вокзал та на свою батьківщину. За якою так бере сум.

Сепаратисти зі сходу України, вигукуючи різні прокремлівські гасла та восхваляючи а-ля імператора Путіна, порівнють себе з героями Євромайдану.

Забуваючи при цьому суттєво відчутну різницю. А саме.
Євромайдан боровся проти колишнього зека та його банди, за Єдину неділиму Україну, за зміни в державі на краще.

Сепаратисти ж вимагають для себе окремої республіки, кличуть зека назад, та просяться до Росії...

Росіянам повинно бути соромно за свої дії, за підтримку свого самодержця. І ганьба тим хто готовий свою державу віддати на поталу ворогу...

А чи соромно бути росіянином?

Якщо ти називаєш себе братом, але одночасно і ненавидиш мене – повинно бути соромно.

Якщо ти ведеш загарбницькі війни – повинно бути соромно.

І не тільки через це.

А відеоролик викладений в неті – яскраве тому підтвердження.