“Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.” Ів 15:13

В час ворожої навали на нашу благословенну та багатостраждальну землю постає звичне запитання : «А що далі?», «А що я можу зробити для..?»

Нащадки монголо-татарів, як не старалися сховати свою спадковість та внутрішню сутність, показали своє істинне лице. А саме, ненависть до ближнього - прикриваючись любов’ю до ближнього. Сповідування миру - водночас, пропагуючи війну.

І знову ж таки, звинувачуючи в цих гріхах усіх навколо себе. Як каже святе письмо, на яке вони так спираються : «В оці брата свого бачать тріску, не розгледівши колоди в своєму оці».

Війна нового типу, яку веде проти нас Росія, покладає нові завдання не тільки перед Україною, але і перед всім цивілізованим світом.

В час коли українська земля  стогне від болю, завданого ворогами – потрібно як найсильніше згуртуватися один навколо одного, всім нам. Відкинути усі образи та простягнути руку допомоги.

В цей важкий для країни час,  одні гуртуються в підрозділи та йдуть боронити рідний край, а інші всіляким правдами та не правдами стараються сховатися та уникнути участі в захисті рідної землі.

Одна з причин не йти захищати свою Батьківщину – релігійні переконання, які не дозволяють брати до рук зброю та використовувати її супроти ворога.

Що стосовно цього каже Закон?

А Закон тлумачить слідуюче : «Звільнення від проходження зборів військовозобов’язаним, які належать до діючих згідно із законодавством України релігійних конфесій, віровчення яких не допускає користування зброєю або виконання військового обов’язку, суперечить їх релігійним переконанням, не передбачено. Порядок призову військовозобов’язаних — громадян України на військову службу під час мобілізації, зокрема перелік тих, хто звільняється від нього, чітко регламентований Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В Статті 22, цього Закону, чітко вказано, що громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу під час мобілізації, можуть бути залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер.

А також, порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного стану громадян, які із релігійних переконань не можуть використовувати зброю, Законом України “Про альтернативну (невійськову) службу” не визначено. 
На законодавчому рівні, можливість не мобілізації громадян за своїми релігійними переконаннями не передбачена. Але військове відомство іде назустріч громадянам, які через релігійні переконання не можуть брати до рук зброю та підтримує пропозицію відносно звільнення таких громадян від
призову на військову службу під час мобілізації та від навчальних зборів.
 

Питання постає в іншому.

Сучасні чоловіки, прикриваючись релігією відмовляються ставати на захист своїх домівок, своєї землі.

А як же ж бути з священнослужителями, які споконвіків брали до рук зброю та ставали в один ряд з людьми для захисту своєї-нашої Батьківщини?…

А як же ж бути з історичними свідченнями, що монахи нашої землі брали до рук зброю та ставали на захист Вітчизни?
Невже вони були менш віруючі від сучасних людей?

В першу чергу – це питання совісті та внутрішнього переконання.

P.S. Як би ми не відносилися до викривлення історії, до історії писаної Російською та совітською імперіями – ми всерівно повинні вивчати та пам′ятати історію, шукаючи правдиві джерела.

В православному християнстві ,одним із багатьох яскравих прикладів відданості Батьківщині та християнським цінностям -  є історична згадка про  Куликовську битву (8 вересня  1380 року).

Схимники Пересвіт та Ослябля приймали участь в Куликовській битві. Монахи прийшли на допомогу князю Дмитрію Донському. Пересвіт загинув в поєдинку проти монгольського богатиря Челубея.

Два монахи-воїни Пересвіт та Ослябля були поховані в Москві біля Церкви Різдва Симонового монастиря. В XVIII столітті мощі схимників віднайшли на тому місці, де вони були поховані. Монахи були зараховані до лику святих та  стали єдиними воїнами, що не були поховані в братській могилі Куликового поля.

В католицькому християнстві прикладом слугують монахи-тамплієри, які взявши до рук зброю перетворилися на найсильніших воїнів та захищали християнство та християнські цінності.

Також яскравим прикладом любові до Батьківщини, для нас християн, міг би слугувати приклад  древнього Далекого Сходу. Коли монахи цих країн, разом із молитвою також вчилися мистецтву бою. Завдячуючи цим знанням, вони успішно ставали на захист своїх земель (чи то Корея, Японія, Китай, В′єтнам, Лаос та ін.)

Їм ніщо і ніхто, а тим паче релігія, не забороняли ставати воїнами та боронити свою землю.

Слава Україні!

Героям Слава!