Після Помаранчевої революції 2004 року,  відбулося пробудження національної свідомості українського народу.

В повсякденному житті активно використовується рідна мова, збільшено кількість друкованих видань, художні фільми перекладаються державною мовою (хоч для значної кількості населення це не звично).

Ніхто не вірив, ще якихось 20 років тому, що в столиці нашої країни місті Київ та інших містах, молодь та інша частина населення будуть масово вдягатись в вишиванки, а гасло, якого так боялись комуністи та московити : «Слава Україні!» звучатиме в Києві та по всій Україні.

Після розпаду, насильно та  штучно утвореної держави, Радянського Союзу отримали нове життя українські народні інструменти, значне та чільне місце, як вияв української душі, серед яких посідає бандура.

Дуже радує те, що до  відродження наших звичаїв та культури залучаються молоді українці.

Яскравим прикладом любові до українських національних традицій, музики - є тріо бандуристок сестер Загрійчук Віри, Надії та Любові (Любави).

Дівчатам, з маленьких років, було прищеплено потяг до музики, до бандури їхньою бабусею Анастасією Дмитрівною. Завдячуючи бабусиним настановам, а їх наполегливості та важким виснажливим репетиціям, дівчата досягли значної майстерності в грі на бандурі. Природне відчуття музики, прекрасний голос в поєднанні із виконанням творів відносять слухачів до розуміння – українська музика прекрасна та божественна.

Роки наполегливої праці, навчання в музичній школі, музичному училищі, а тепер і в  Київському національному університеті культури та мистецтв – все це за тендітними плечима сестер Віри, Надії, Любові. Попри роки репетицій багато виступів як міського, обласного так і державного рівнів.

Дякуючи своєму устремлінню в музичній досконалості, в 2014 році дівчатам було запропоновано місячний сольний тур країнами Європи, а саме Австрією, Німеччиною, Швейцарією.

В Німеччині, перший концерт відбувся в місті Пархін , в будинку для людей похилого віку, людей які більше від інших потребують духовної їжі та тонко сприймають все нове. А гра на бандурі, для них, якраз і було новизною. Оскільки, для дівчат це було перше сольне турне, то вони звичайно хвилювалися, їх переповнювали емоції, але завдяки контакту з публікою все пройшло на високому рівні.

Другий концерт відіграли в цьому ж містечку, але вже у пансіоні.

Після концертів, дівчата мали змогу ознайомитися з містом Шверин, його пам'ятними місцями, де також мали можливість потрапити на екскурсію до Шверинського замку який побудований на замовлення великого герцога Мекленбург-Шверинського в середині XIX століття  (1845-1857 р.р.) архітектором Ґеоргом Адольфом Деммлером.

Замок розташований на острові, який з'єднаний з двома мостами, що сполучають його з містом і палацовим садом.

Зі слів дівчат: «Він старовинний, дуже красивий, і романтичний. Дуже нам запам'ятався вечір, де ми провели його в компанії місцевих музикантів, які виконували народні німецькі пісні. Ми також мали змогу донести до глядачів і нашу українську народну культуру. Чаруючі звуки бандури полонили Європу.

Ще були концерти на літургійну тематику. Всюди, де б ми не виступали, нам аплодували стоячи.»

Крім того дівчата дали концерт в храмі  Святого Конрада в Швейцарії (місті Цюріх), церкві в місті Муолені. Також бандура звучала в містах Гамбург, Магдебург (Німеччина). Потім в містах Берн, Цюріх, Флімс (Швейцарія), Відень (Австрія) та багато інших.

Твори, доволі складні та мелодійні за звучанням у виконанні тріо бандуристок сестер Загрійчук Віри, Надії, Любові (Любави) звучали велично, наповнюючи теплом душі та серця слухачів.

Назви творів, говорять самі за себе:

"Сповідь" Оксана Герасименко, " Deep River", " Світе тихий ", "Милість миру", "Panis Angelikus" Сезар Франк, "Ave Maria". Дж.Каччіні, "Благослови", "Херувимська", "Отче Наш"- духовна частина

"Щедрик" Микола Леонтович, "Свята ніч,тиха ніч", "Спи, Ісусе Спи", "В Вифлиємі новина", "На небі зірка, "По всьому світу стала новина", "Дивная новина"- колядки

"Ой чий то кінь стоїть", "В'язанка українських народних пісень", "Розпрягайте хлопці коней" – народні та інші.

Перебірлива європейська публіка прийняла виступи дівчат з відкритою душею, а музика та пісні у виконанні молодих бандуристок залишили в їхніх серцях пам'ять про чудову українську культуру та душу.

"Ми - струни на бандурі долі,

І грає хтось на нас поволі

Мелодію просту життя,

З народження й до небуття.

Одні дзвінкі, як гай співочі,

Другі басять, мов темні ночі,

А треті плачуть і сміються…

Та як в мелодію зіллються,

Такий лунає дивний спів,

Що зачаровує й богів.

Здається час коли звучати,

Самі ми вільні обирати.

Та все не так: бо є Музика,

Що на бандурі струни смика".

                                    (Микола Чат)